БІЛОБО́КИЙ, а, е. Який має білий бік (боки) або білі плями на боках. Біг кінь білобокий через яр глибокий (Сл. Гр.); Береза ця снилась Сашкові, ти бачиш її, білобоку? (Мал., II, 1956, 55); // Уживається як постійний епітет сороки. А сорока білобока на скрипочку грав (Чуб., V, 1874, 1145); Сидить на сучку сорока білобока (Л. Укр., III, 1952, 482).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 183.