БІЛОБОРО́ДИЙ, а, е. Який мав сиву бороду. Сидить білобородий дервіш над свіжою могилою (Коцюб., II, 1955, 151); Дзвонить білобородий професор-голова. Стукає дзвоником по столу (Довж., І, 1958, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 183.