БІЛУВА́ТИЙ, а, е. З білим відтінком, трохи білий. Снігову хмару можна зараз примітити, бо вона білувата (Сл. Гр.); Поснули вже тоді, як.. Волосожар на північній стороні догоряв і тремтів білуватим світлом (Мирний, І, 1949, 317); В його білуватих очах промайнув легкий, невміло прихований ляк (Ткач, Крута хвиля, 1956, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 185.