БІЛЯ́К, а, ч.
1. Заєць, що має біле хутро. Заєць-біляк на зиму змінює шерсть; // розм., рідко. Тварина білої масті, птах з білим оперенням. На ставі пишно Лебідь плив, А Гуси сірії край його поринали. "Хіба оцей біляк вас з глузду звів?" — Один Гусак загомонів (Греб., І, 1957, 44).
2. бот. Білий гриб. Як загадав боровик, — На всі гриби полковник..: Ой тим білякам Да на войну [війну] йти. Ой казали біляки. Що ми зроду козаки (Чуб., V, 1874, 1183).
3. заст., зневажл. Білогвардієць, білобандит. Це ж мій бойовий товариш! Разом біляків били! (Донч., І, 1956, 482).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 185.