В’Ю́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до в’ю́чити; // у знач. прикм. На одній з площ Рима стоїть майстерно зроблений пам’ятник звичайному в’юченому ослику (Наука.., 10, 1965, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 795.