В’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, недок., перех. 1. у що, чим і без додатка. З’єднувати, скріплювати що-небудь, обвиваючи мотузкою і т. ін.; зв’язувати. Вона.. назбирає і ягоди, і листя, та в’яже у пучечки (Вовчок, VI, 1956, 338); А вона в’язала росяні снопи. Колосок зривала з кожної копи (Воронько, Славен мир, 1950, 109); // з ким — чим і без додатка, перен. Єднати, сполучати. Люди не йшли, а бігли, і були рухи в них такі вільні та жваві, немов хліборобська праця ніколи їх не в’язала (Коцюб., II, 1955, 429); Тілько тепер він почув, як сильно він полюбив сю дівчину, яка магічна сила в’яже його з нею (Фр., VII, 1951, 243); // Прив’язувати до чого-небудь. Верба росла, до неї в’язали ковалі коней (Ю. Янов., І, 1958, 328); // у що і без додатка. Поклавши що-небудь на хустку, скатертину і т. ін., з’єднувати їх кінці у вузол; зав’язувати. В’язали клунки й ховали все, що тільки можна було сховати (Коцюб., III, 1956, 227); Маруся-білоруся Хліб в хустинку в’яже (Мал., II, 1956, 212).
2. Обвивати мотузкою руки або ноги, позбавляючи кого-небудь свободи руху; зв’язувати. Беріть мене! беріть, в’яжіте. Ведіть до пана у світлицю! (Шевч., II, 1953, 100); Злобителі мені в’язали руки (Стар., Поет. тв., 1958, 62); Якщо ти фахівець абиякий, то тільки електромашинка загуде, овечка в тебе рветься, б’ється, під руками, мусиш її в’язати. А найвищий клас — це коли стрижеш і не в’яжеш (Гончар, Тронка, 1963, 58); // перен. Позбавляти можливості вільно, самостійно діяти. — Простий, скромний одяг самому мені подобається дуже, бо він мене нічим не в’яже (Крим., А. Лаговський, І-II, 1905, 73); Маруся не знала, як себе вести. Сьогодня [сьогодні] щось в’язало її (Хотк., II, 1966, 150); Семидочний був скупий на слова, можливо, його в’язав незвичайний вигляд їдальні, де в паркеті, мов у воді, відбивався його вицвілий костюм (Панч, В дорозі, 1959, 150).
3. Плести що-небудь спицями, гачком і т. ін. Чорнявий чоловік старі нерети понаправляв і почав в’язати новий (Вовчок, VI, 1956, 233); В кутку біля настільної лампи бабуся в’язала мені рукавицю (Сміл., Сашко, 1957, 21).
◊ І лик (ли́ка) не в’я́же див. ли́ко.
4. також без додатка, мед. Утворювати з білками тканин організму нерозчинні сполуки, припиняючи запальні процеси.
5. також без додатка, спец. Мати властивість склеювати, скріплювати тверді матеріали (про розчин вапна, цементу і т. ін.).
6. Скріплювати дерев’яні частини будівлі врубуванням.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 796.