В’Я́ЗКА, и, ж. 1. Зв’язані, скріплені мотузкою і т. ін. або нанизані на неї які-небудь однорідні предмети. Виходять у сад Маруся й Настя з в’язками ключів у руках (Н.-Лев., II, 1956, 463); По кутах лежали в’язки соломи (Кобр., Вибр., 1954, 124); — Зв’язати у в’язки гранати, За мною — за мною рушати! — Сказав політрук… (Нагн., Вибр., 1957, 374).
2. діал. Зав’язка. В’язки від маминого фартуха він вже тримав у руках, як вуздечку (Смолич, II, 1958, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 797.