В’Я́ЗІЛЬ, зелю, ч. Назва ряду дикорослих рослин родини бобових (польовий горошок та ін.). Ну й різноцвіття було в мене під ногами! Самий пагорб, на якому я всівся, було вкрито жовтизною гірського в’язелю (Мур., Бук. повість, 1959, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 797.