ВА́БЛЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. ва́бити.
2. Принадність, здатність приваблювати. Властивість артистичного таланту така, що він надає своїм утворам на сцені елементів благородства, естетизму, чарівливості, ваблення, внутрішньої і зовнішньої краси (Про мист. театру, 1954, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 273.