ВАГОТІ́ТИ, ваготі́ю, ваготі́єш і діал. вагочу́, ваготи́ш, недок., заст. 1. Обтяжувати вагою. Він [олівець] тепер ваготів, мов камінь, у моїй торбі (Фр., І, 1955, 245).
2. перен. Бути тягарем. Їх [людей] дотик холодний, мов крига, проймає його до костей, ваготить на нім (Фр., І, 1955, 174).
3. ким, діал. Бути вагітною. Та й в "обителі" я змалечку. Матінка моя обрікалась — дітей довго бог не давав… Ось, як мною ваготіли, дак і оддали мене богу (Григ., Вибр., 1959, 372).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 276.