ВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся; наказ, сп. ва́жся; недок. 1. Визначати свою вагу, важити себе. Оце було молодими та важимось на вагах (Вовчок, VI, 1956, 246); Важився, як приїхав, зважусь, як буду виїздити, тоді напишу (Коцюб., III, 1956, 328);
2. з інфін., перен. Насмілюватися щось робити, зважуватися на щось. Діти в класі вже не важились говорити голосно (Фр., IV, 1950, 216); Настя, здасться, любила його, але якось не важилась сказати йому рішуче слово (Коцюб., І, 1955, 23); [Середа:] Адже вдруге він уже не важився покоряти серця відважних трактористок (Мик., І, 1957, 483).
3. на кого. Замірятися, зазіхати. Не бийтеся, не лайтеся, ви на мене не важтеся (Сл. Гр.); Та ж ті.. важаться навіть на короновані голови! (Вільде, Сестри.., 1958, 13).
4. Пас. до ва́жити 3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 277.