ВАЖКУВА́ТО. Присл. до важкува́тий. Але біжить він важкувато (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 76); //у знач. присудк. сл. Про наявність певних труднощів у чомусь. [Мирон:] Важкувато працювати вам з моїм братом (Корн., II, 1955, 28); Ніде правди діти, важкувато доводилось Гармашеві (Донч., VI, 1957, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 280.