ВА́ЖНИЦЯ, і, ж., розм. 1. Поважна, значна особа. А що він за важниця! (Номис, 1864, № 5542).
2. Важлива справа.
◊ Яка́ ва́жниця! — не важливо, не заслуговує уваги.
ВАЖНИ́ЦЯ, і, ж., заст. 1. Підставка для підважування воза під час змащування коліс. Ой не стеле чумак собі постілоньку, А зелену травицю, А у головки, замість подушечки, Кленьчасту важницю (Чуб., V, 1874, 1038); Не цурається і важниці, аби б що-небудь узяти (Кв.-Осн., II, 1956, 132); Ось другий [чумак]: бинда, ніби мак, іскриться, Накинутий наопашки чекмен… Жартує з лихом! В головах важниця Замість подушки (Рильський, Поеми, 1957, 13).
2. рідко. Те саме, що вага́ 5.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 280.