ВА́ЖНО, розм. 1. Присл. до ва́жний 1, 3. А молодий.. йде важно і землі під собою не чує (Кв.-Осн., II, 1956, 393); Врешті вийшла [дама], підійшла, Сіла важно (С. Ол., Вибр., 1959, 252); Та й зажили вони важно, Стали багатіти (Гл., Вибр., 1957, 256).
2. у знач. присудк. сл. Має значення; істотно, важливо. — Я, чи не я, се, тату, не важно, — засюсюкав Антоша (Коцюб., II, 1955, 399); [Андрій:] Важно, що ми вкупі зросли, маємо спільні спогади, багато спільних звичок (Л. Укр., III, 1952, 719).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 281.