ВАЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Ставати важким, збільшуватись у вазі. Я мрію так свій вік прожити, Щоб серце все віддать землі своїй, Щоб у плодах мої важніли віти (Стельмах, Жито.., 1954, 41); // безос. І спо́тайня.. шипіло зло: Коли б я був один, — лише б для мене ниви Гойдали колосом! Лише б мені цвіло І наливалося, і спіло, і важніло! (Рильський, Поеми, 1957, 27).
2. Від утоми, ослаблення робитися малорухливим. Тіло важніло, руки опускалися (Мирний, І, 1954, 285); "Де це він?" ..Довго, настирливо думав. А повіки важніли, спускались, спускались на очі. І враз — хряп! — упали й закрили (Головко, І, 1957, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 281.