ВА́ЖЧЕ, присл. Вищ. ст. до ва́жко. Загріті танцем обличчя блищать від краплистого поту, ..груди важче дихають… (Коцюб., І, 1955, 232); Ця сувора чоловіча дружба, яка не раз випробовується смертю, забувається важче, ніж перше кохання (Гончар, III, 1959, 126); // у знач. присудк. сл. А Павлу все важче і важче учитися (Вовчок, І, 1955, 151); Бігти навпростець чимдалі було важче (Смолич, І, 1958, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 281.