ВАКХА́НКА, и, ж. 1. В античному світі — жриця бога Вакха, учасниця вакханалій (у 1 знач.). Під фрескою мозаїка, що зображає.. воскресіння [Адоніса] в постаті Діоніса, оточеного хорами вакханок (Л. Укр., II, 1951, 385).
2. перен. Жінка, нестримна у проявах своєї пристрасті. Очі закохані, веселі: в їх запалився вогонь вакханки (Н.-Лев., III, 1956, 313); Не ясноокий образ Беатріче І не вакханки темний, п’яний зір, Мене тривожить і невпинно кличе В незнану даль, у золотий простір (Рильський, І, 1956, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 282.