ВАЛЬКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. 1. Робити стіни будівель із вальків глини.
2. Обмазуючи, накладати на стіни товстий шар глини. Мотря валькувала стіни (Н.-Лев., II, 1956, 305); Заставила їх [Тоня] чепурити для овець кошару: там підмажте, там повимітайте, там підстеліть… Дивлячись на цілоденну чабанську роботу, вони [жінки] й самі заохотились, ..троє місять, а одна уже валькує (Гончар, Тронка, 1963, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 287.