ВА́РВАРИ, ів, мн. (одн. ва́рвар, а, ч.). 1. іст. Назва, яку давали стародавні греки і римляни народам і племенам, що не належали до греко-римської цивілізації і стояли на нижчому рівні культурного розвитку. [Федон:] Таке бувало в персів та в інших східних варварів (Л. Укр., III, 1952, 439); Напади "варварів" (неримлян) прискорили загибель рабовласницької Римської держави (Іст. СРСР, І, 1956, 20).
2. Некультурні, малосвідомі люди. Вона бундючилась і перед своїм батьком і вважала на його, як на грубу й просту людину, як на деспота й варвара (Н.-Лев., IV, 1956, 230); — Яка дикість! Який брак культури!.. Ти працюєш для їхнього добра, їхньої користі, а вони тебе у хату не пускають, варвари! (Коцюб., І, 1955, 199); // Жорстокі, грубі люди. Силу-силенну тих [культурно-освітніх] установ знищили фашистські варвари (Вишня, І, 1956, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 291.