ВАРНЯ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех. і без додатка. 1. Говорити щось неістотне, пусте; базікати, теревенити. П’яний буде варнякати цілу ніч! (Мирний, III, 1954, 219); — Варнякаєте ви таке, що воно зовсім не до діла (Вас., І, 1959, 69).
2. Говорити невиразно, незрозуміло. Розказує, руками бовта, слова варнякає не наші (Кв.-Осн., II, 1956, 482).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 294.