ВАСИ́ЛЬКИ́, ів, мн. (одн. васи́льо́к, васи́лька́, ч.; збірн. васи́льок, льку, ч.). 1. Кущова трав’яниста рослина з запашними синіми квітками, що в давнину використовувалася при певних народних обрядах; деякі види її вирощуються як ефіроолійні культури. Без васильків і без рути Спочивайте, діти (Шевч., І, 1951, 143); Всюди так хороше, чисто; пахощі од васильків та м’яти окривали всю хату (Мирний, II, 1954, 232); [Дружки (співають):] В долину, ..в долину По червону калину, По хрещатий барвінок, По зелений васильок (Кроп., II, 1958, 64); Васильки (базилік) вирощують для одержання ефірного масла (Колг. Укр., 4, 1957, 42).
2. Квіти цієї рослини. — Я більше люблю польові квіти — волошки, васильки… (Донч., І, 1956, 508);
* У порівн. [Князь:] Ті очі, сині, як васильки.. Се ти, моя єдина, Моя сердешна, незабутня доню (Фр., IX, 1952, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 296.