ВБИ́ТИЙ1 (УБИ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вби́ти1 1. Неначе цвяшок, в серце вбитий, Оцю Марину я ношу (Шевч., II, 1953, 93); В кутку під божницею замість стола стояла узесенька примостка на чотирьох паколах, убитих в землю (Мирний, IV, 1955, 287); // вби́то, безос. присудк. сл. Хоч вересень, а спіє жито, Ячмінь колосся підійма, Отут було кілочки вбито, А зараз їх чомусь нема (Мал., I, 1956, 261).
ВБИ́ТИЙ2 див. уби́тий1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 301.