ВДА́ЛИЙ (рідко УДА́ЛИЙ), а, е. 1. Який закінчився удачею; успішний. Недаремно кажуть, що революція є вдалий бунт, а бунт є невдала революція (Ленін, 8, 1949, 81); Він [мисливець] напружує всі свої сили, щоб полювання було справді вдалим (Рильський, III, 1956, 128).
2. Який цілком відповідає певним вимогам; гарний. Бжеський дивився на портрет, розумів, що він дуже вдалий (Тулуб, Людолови, І, 1957, 15); Але навіть тоді, коли ви все це гаразд обміркували, то хтозна, чи можна вважати ваш вибір за вдалий (Донч., I, 1956, 459).
3. на що. Який мав хист до чогось. От, невеличкий чоловік, русявий, в літах вже був,.. усе всміхнутий, все на жарти вдалий (Фр., XIII, 1954, 56).
4. Який точно й виразно передає суть явища; влучний. До того ж і оці оплески, цей гул захоплення, що перехоплювали бодай не часті, але вдалі слова, п’янили Синявіна (Ле, Міжгір’я, 1953, 536); Він почав читати, підносячи вгору палець, коли хотів звернути увагу учнів на якесь особливо вдале місце (Донч., V, 1957, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 309.