ВДВОХ (УДВО́Х), присл. У кількості двох осіб. І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи (Шевч., І, 1951, 312); Матір і дочку рідко бачили поодинці, завжди удвох, завжди у злагоді, а робили — за чотирьох (Дмит., Наречена, 1959, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 310.