ВДИВЛЯ́ТИСЯ (УДИВЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся і діал. ВДИ́ВЛЮВАТИСЯ (УДИ́ВЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., ВДИВИ́ТИСЯ (УДИВИ́ТИСЯ), вдивлю́ся, вди́вишся, док., у кого — що, рідко на кого — що. 1. Дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь. Усі очі козацькії вже у той бік вдивлялися (Вовчок, І, 1955, 333); — Ну, як же ж там… дівчино, як ви рішилися? — спитав [суддя] із однаковим супокоєм, удивлюючися в неї (Коб., III, 1956, 504); І мати й дочка видерлись на піл, рядком прищулились до вікна, пильно і мовчки вдивлялися на двір (Вас., І, 1959, 199); Юхим удивлявся в шелюги, аж різало в очі й затікали вони сльозою (Ле, Вибр., 1939, 132); [Б а р а б а ш:] Вдивіться в оцю пику. Сам себе, дурень, в осла перетворив (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 96).
2. тільки док. Втупитися очима. Це я вдивився у те трекляте вікно, і мана від його морочить мене (Мирний, І, 1954, 321); — Варко? Не ведуть? — Повели [Гордія], матусю.., — прошепотіла крізь сльози і вдивилася на хвору, безпомічну матір (Ірчан, II, 1958, 32)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 311.