ВДОВА́ (УДОВА́), и́, ж. Жінка, яка після смерті чоловіка не одружилася вдруге. Давно колись Була собі мати, Був і батько, та не стало; Осталась вдовою (Шевч., І, 1951, 155); В однім селі жила бідна вдова і мала четверо дітей (Фр., XIII, 1954, 426); Старий Супрун весело зустрів удову, обізвався привітним словом (Донч., III, 1956, 8).
◊ Соло́м’яна вдова́ див. соло́м’яний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 312.