ВДОВИ́ЦЬКИЙ (УДОВИ́ЦЬКИЙ), а, е. Прикм. до вдови́ця; // Належний вдовиці. А за ним, за вожаком своїм, уже підходили до столу інші сільські комсомольці, удовицькі діти, батрачуки (Гончар, II, 1959, 229); Мадонна Берітола зосталася в Куррадової дружини за двірську даму і, завжди вбрана в удовицьку одежу, служила їй вірно, щиро і приязно (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 312.