ВДОВИЧЕ́НКО (УДОВИЧЕ́НКО), а, ч., розм. Син удови. Сумує [мати]: чи всім у світі така доля вдовиченкам, як моїм трьом? (Вас., II, 1959, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 312.