ВЕДМЕЖА́ТНИК, а, ч. 1. Мисливець, що полює на ведмедів. — У тайзі й живу, сину мій… Я ж — ведмежатник.. По хліб у село навідуюсь (Донч., II, 1956, 58).
2. Людина, яка водить прирученого ведмедя.
3. Собака, з яким полюють на ведмедя.
4. Приміщення для ведмедів у зоологічному саду, звіринці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 315.