ВЕ́КСЕЛЬ, я, ч. Борговий документ встановленого законом зразка про обов’язкову сплату боржником певної суми грошей у вказаний строк. [Xрапко:] Ви мені видасте векселя на стільки там треба буде, а я грошима розстараюся (Мирний, V, 1955, 169); Показались борги, векселі, які треба було сплачувати (Фр., VI, 1951, 237); * У порівн. За неї [ворожу кулю], як по довготерміновому векселю, Захар ще має відшкодувати борг у ворога (Ле, Право.., 1957, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 317.