Велико́дній (Пасха́льний, Сві́тлий) ти́ждень — тиждень, що триває після Великодня; у понеділок ходять один до одного в гості, христосуються та обмінюються писанками; цей день називається Волочі́льним (Волоче́бним, Волочі́нням, Волочі́нником) (люди «волочаться», тобто ходять зі свяченим від хати до хати, приносять у подарунок «волочільне», особливо діти, свячену паску («дору») і кілька крашанок чи писанок, вітають одне одного і зичать всіляких гараздів); М. Грушевський називає це свято «найбільш людським, гуманним, соціальним»; виголошуються в цей день спеціальні великодні вірші, хлопці обливають дівчат холодною водою (тому понеділок називається ще Обли́ваним) на знак старовинного обряду очищення; обливання лише незаміжніх може свідчити про те, що воно має сприяти паруванню; не випадково подекуди зафіксовано й Обли́ваний вівто́рок, коли, навпаки, дівчата обливають водою парубків; на третій день свят збиралися на веселощі, а також обирали серед молоді отамана та отаманку; в наступні дні починається вулиця (див.); народне повір’я твердить, що цілий цей тиждень двері Раю широко відчинені, і той, хто помре цього часу, йде просто в Рай («В Світлий тиждень пекло замкнене, а Царство отворене»); тому «Царські (Райські) врата» на цей час не зачиняються; у народі твердять, що на цьому тижні помирають звичайно праведні люди; див. ще Хоми́н ти́ждень. Хто умре на Великоднім тижні, той піде просто в рай. Бо на Великоднім тижні Царських врат не зачиняють і в церкві, і в Раю, — душа через Царські врата так і полетить просто в Рай (І. Нечуй-Левицький).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 71-72.