ВЕЛИ́ЧНІСТЬ, ності, ж. 1. Абстр. ім. до вели́чний 1, 2. Розповідає вітер: про Африку, про Єгипет, про його величність (Л. Укр., III, 1952, 729); Для світу на щастя, на вічність Мільйонами рук ми кладем Будов наших мирну величність, Несхитну, як стяг над Кремлем (Бажан, Роки, 1957, 265); Графиня Подибайлова промайнула з величністю по сходах (Н.-Лев., IV, 1956, 293).
2. у сполуч. із сл. ваша, його, її, їх. Титулування монархів і їх дружин при звертанні до них або в розмові про них. [Старий гість:] А що, дон Пабло? вже тепер нарешті покличе вас король до свого двору; — такого зятя тесть… [Д. Пабло:] Його величність не по зятях, а по заслузі цінить (Л. Укр., III, 1952, 349); — Ось бачите, ваша величність, — сказав гетьман [королеві], — я знаю свій народ, він боїться тільки вогню! (Ю. Янов., II, 1954, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 323.