ВЕРБЛЮ́Д, а, ч. Велика жуйна тварина, одно— або двогорба, що живе в зоні пустель та сухих степів і відзначається надзвичайною витривалістю. По колючім саксаулі Верблюди пастися пішли (Граб., Вибр., 1949, 119); Видніються юрти, біля них в холодку одногорбі і двогорбі верблюди (Десняк, Опов., 1954, 39); Верблюди тягли великі гарби (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 537); * У порівн. Працював [Абдул], як гірський осел, як терплячий сумирний верблюд (Тулуб, Людолови, І, 1957, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 326.