ВЕРБОЛІ́З, ло́зу, ч. 1. Високий кущ або невелике дерево з довгими блискучими гілками і вузьким листям, що росте звичайно у вологих місцях. Пишається калинонька, Явор молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють (Шевч., II, 1953, 363); Починалися рідні луги, плавні, гаї, весело полискувала Десна в густих верболозах (Кучер, Дорога.., 1958, 136).
2. збірн. Зарості цієї рослини. Кругом острова верболіз, неначе огорожа стоїть (Стор., I, 1957, 208); Верболіз з очеретом шумить (Гонч., Вибр., 1959, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 326.