ВЕРЕДА́, и́, ч. і ж., розм. Вередлива людина; той, хто вередує. Вечір каже: — І не жди, Не зайду до вереди. Він за стіл не вміє сісти, Дерунів не хоче їсти (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 92); Мала мама одинця, Одинця-мазунця. Мамі з ним була біда: Одинець був вереда (Бойко, Ростіть.., 1959, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 327.