ВЕРЕДНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до вередни́к 1. Не буде їй добра у світі, коли такою вередницею зостанеться (Вовчок, І, 1955, 16); [Тьотя Сима:] Ну що, призналася, нарешті, чоловікові, вереднице? (Коч., II, 1956, 454).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 328.