ВЕРЕМІ́Я, ї, ж., розм. 1. Сильний крик, галас з метушнею, безладним рухом. Всі веремію підняли (Котл., І, 1952, 54); [Степан:] Та що оце ти.. влізла в чуже подвір’я, здіймаєш веремію, та ще й силуєш мовчати? (Кроп., II, 1958, 61); Оленку мало не повалили з ніг.. Коли б не Павло, то, здається, й повік не вибралась з тієї тісноти і веремії (Кучер, Трудна любов, 1960, 475).
2. Вир, вихор, коловорот. Зоїна постать поступово тане у веремії світлих сніжинок (Гур., Новели, 1951, 110); // перен. Складні обставини з швидким розвитком подій. Попався у сю веремію [розправу над гайдамаками] і наш дідуган Тарасович, та якось викрутивсь (Стор., І, 1957, 164); [Всі:] Де не взявся сірий вовк — От так веремія! Теслярівна ковалю Кинулась на шию (Коч., І, 1956, 525).
◊ Завда́ти веремі́ї — ви́кликати замішання, зчинити колотнечу. Тут шаблею шукать, а не судами прав Належить. Ножиком завдам їм веремії (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 183); Закрути́ти (зня́ти і т. ін.) веремі́ю — зчинити галас, крик, колотнечу. — Учепився він: дайте та дайте [жому].. Не дай.. Таку веремію закрутить, що хоч з хати тікай… (Добр., Тече річка.., 1961, 122); Крути́ти веремі́ю — кричати, галасувати, здіймати колотнечу. Ой ти крутиш веремію, а я б сказав, та говію (Номис, 1864, № 3583); Сагайдакові що?.. Йому шаляй-валяй, крути веремію, — хіба він за щось відповідає? (Добр., Тече річка.., 1961, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 328.