ВЕРЕСКЛИ́ВО. Присл. до верескли́вий. Когут десь крикнув тонко й верескливо (Сос., II, 1947, 82); — Ти мене виганяєш? — верескливо запитав Матюша і сів у першому ряду (Шиян, Баланда, 1957, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 328.