ВЕРЗТИ́, зу́, зе́ш, недок., перех. і неперех., фам. Говорити нісенітницю, дурницю; вести пусті балачки. Таке верзе, що й купи не держиться (Укр.. присл.., 1955, 183); А парубки копиці клали, Та, знай, на сонце позирали, Та нісенітницю верзли (Шевч., II, 1953, 186); Коли мені здається, що мої співбесідники верзуть єресь, я кажу їм це в очі (Шовк., Інженери, 1956, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 329.