ВЕРИ́ГИ, и́г, мн., заст. Залізні ланцюги, пута, які носили на руках або на тілі релігійні фанатики з метою самокатування. — Одягайте, газдо, вериги, беріть нагайку-трійчатку і хвощіть себе (Кол., Терен.., 1959, 189); * У порівн. І все це увінчують два вороновані автомати, що теліпаються на грудях у людини, як вериги (Загреб., Європа 45, 1959, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 330.