ВЕРТКИ́Й, а́, е́. 1. Дуже рухливий, спритний, в’юнкий. Проворна, жвава та вертка зроду, вона ще до того вдавала з себе дуже ворушливу й жваву парижанку (Н.-Лев., IV, 1956, 229); Діти були верткі, рухливі, не боялись облав (Ю. Янов., II, 1954, 21); Там, на гнилому дні саги, Верткі вужі, лякливі жаби (Павл., Бистрина, 1959, 121); // Який легко і швидко може повертатися в різні сторони, маневрувати. Ми летимо маленьким вертким літаком (Смолич, Після війни, 1947, 93); Шугали верткі машини з червоними хрестами (Кучер, Чорноморці, 1956, 437).
2. перен. Який легко вміє виходити з складного становища. — Преображенський — людина вертка. Таких людей звичайний суд не зачепить (Ле, Міжгір’я, 1953, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 333.