ВЕРТУ́Н 1, а́, ч. 1. Неспокійна, непосидюча, вертлява людина. [Євдокія Корніївна:] На всі Кожум’яки не було тоді такого вертуна, як ти (Н.-Лев., II, 1956, 473).
2. Голуб штучно виведеної породи, що може у польоті перекидатися через голову або крило. Який же гарний голуб! Ясно-глинистий вертун (Коп., Подарунок, 1956, 14).
∆ Сосно́вий верту́н — хвороба молодих сосен, що проявляється у викривленні пагонів. Сосновий вертун дуже поширений на Поліссі та почасти в Лісостепу (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 423).
ВЕРТУ́Н2 див. вертуни́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 334.