ВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., перех. 1. Доводити до кінця, закінчувати робити верх, покрівлю. А коли вже й покрівлю вершити зачали, прийшов до мене наш різьбяр (Мур., Бук. повість, 1959, 38); // Укладати верх стогу, скирти певним способом. Скирта. Її вершить Дубовик. Він вивершує її так, що скирта напевне затече (Епік, Тв., 1958, 593); Дівчина кинулась. Набрала на вила пласт сіна.. А тоді.. на стіг подала. Важко, бо високо — вершили стогу (Головко, І, 1957, 230).
2. Здійснювати, завершувати що-небудь. Комунізм передбачає Радянську владу, як політичний орган, що дає можливість масі пригноблених вершити всі справи.. (Ленін, 31, 1951, 375); Вершать творці діла свої великі (Дор., Серед степу.., 1952, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 338.