ВЕРШИ́ТИСЯ, и́ться, недок. 1. Закінчуватися чим-небудь у своїй верхній частині. Двері і мармурові коминки вершились великокняжими гербами (Стор., І, 1957, 370).
2. Відбуватися, здійснюватися. Переворот вершився.. в його душі, переворот глибокий і сильний (Фр., V, 1951, 252); Вершиться суд над душогубом злим (Рильський, І, 1956, 254); Який прекрасний подвиг вершиться на землі! (Бажан, Вибр., 1940, 137).
3. Пас. до верши́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 338.