ВЕСЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до весло́. Пливе човен, води повен, в човнику весельце (Чуб., V, 1874, 22); Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає (Л. Укр., І, 1951, 64); Пливуть човни, блищать весельця… (Тич., II, 1957, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 340.