ВЕСЕ́ЛІСТЬ, лості, ж. 1. Властивість і стан за знач. весе́лий 1. Ватя тільки й слухала, тільки й чула Леоніда Семеновича. І його веселість, і його говорючість дуже сподобались їй (Н.-Лев., V, 1966, 76); Нараз він засміявся, та зараз же погасив свою веселість, уперто стулив губи (Шовк., Інженери, 1956, 354).
2. Веселе проведення часу; розвага. І заробітків давніх нема, і веселості та гулятики нема, як колись бувало (Фр., IV, 1950, 7); Веселість все розпалялась. Робилось душно, люди пріли у кептарях (Коцюб., II, 1955, 354); Ходила [Ольга] самотня, здалеку спостерігаючи веселість (Кач., II, 1958, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 339.