ВЕСНЯНКУВА́ТИЙ, а, е. Укритий веснянками. Загоріле від сонця, веснянкувате обличчя Данька було зажурене (Цюпа, Три явори, 1958, 28); Крок за кроком [Козаков] посувався вгору, хапаючись за колючі кущі шкарубкими, веснянкуватими руками (Гончар, III, 1959, 107); // Який має веснянки. Моя сусідка, веснянкувата дівчина з червоненьким носиком, ..довбала нігтем свіжопофарбований стіл (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 341.