ВЕСІ́ННІЙ, я, є, рідко. Те саме, що весня́ни́й. Одного вечора весіннього сиділа собі Галя коло віконечка у своїй хатці й співала (Вовчок, І, 1955, 316); Весіннє сонце хилилось уже на захід (Мик., II, 1957, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 340.