ВЕЧОРИ́НА, и, ж., діал. 1. Вечір (у 1 знач.). А я молод, діжду вечорини, Гей, піду гулять до дівчини (Нар. лірика, 1956, 228); Від світань до вечорини Із серпом в гарячі дні. Несміливий плач дитини Ледве чути на стерні (Мал., Серце.., 1959, 129).
2. Вечеря (в 2 знач.). Да спасибі, сину, за сю вечорину (Сл. Гл.).
3. заст. Дівич-вечір; вечорниці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 345.