ВЗУ́ТИЙ (УЗУ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до взу́ти. Серед мертвої тиші Йон чув, як калатало його серце, як ступали ноги, взуті в постоли (Коцюб., І, 1955, 240); Денис, взутий у гумові чоботи, скочив у воду і потяг човен за ланцюг (Дмит., Наречена, 1959, 159); // у знач. ім. взу́тий, того, ч. Той, хто має взуття на ногах. Взутий ходить, а босі сліди робить (Мур., Бук. повість, 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 347.